Визнання особи недієздатною
Визнання особи недієздатною внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу. Встановлення над такою особою опіки. Процедура визнання фізичної особи недієздатною. Наслідки визнання фізичної особи недієздатною
НОРМАТИВНЕ ОБҐРУНТУВАННЯ
В першу чергу слід визначитись з законодавством, що закріплює поняття та ознаки цивільної дієздатності фізичної особи, та вже відштовхуючись від цього, окреслити підстави за яких особу визнають недієздатною.
На сам перед все, що стосується майнових та особистих немайнових прав фізичної особи закріплено в Цивільному кодексі України. Ним же визначені й риси притаманні дієздатній фізичній особі. Підстави визнання такої особи недієздатною також закріплені в ЦК України у вигляді імперативної норми.
Так в ст. 30 ЦК України сказано, що цивільну дієздатність має фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними.
Цивільною дієздатністю фізичної особи є її здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов’язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання.
Обсяг цивільної дієздатності фізичної особи встановлюється цим Кодексом і може бути обмежений виключно у випадках і в порядку, встановлених законом та лише в судовому порядку.
Повну цивільну дієздатність має фізична особа, яка досягла вісімнадцяти років – повноліття (ст. 34 ЦК України).
Відповідно до статті 39 ЦК України фізична особа може бути визнана судом недієздатною, якщо вона внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними.
Таким чином, за законом єдиною підставою для визнання фізичної особи недієздатною є наявність у неї хронічного, стійкого психічного розладу, внаслідок чого вона не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними. Інших підстав для визнання особи недієздатною законом не передбачено. Розширене тлумачення цієї статті неможливе.
ПРОЦЕДУРА ВИЗНАННЯ ФІЗИЧНОЇ ОСОБИ НЕДІЄЗДАТНОЮ
Куди подається заява про визнання особи недієздатною:
Визнання особи недієздатною відбувається в суді (ч. 2 ст. 39 ЦК України) в порядку окремого провадження (п. 1 ч. 2 ст. 293 ЦПК України) заява подається до суду за місцем проживання цієї особи, а якщо вона перебуває на лікуванні у закладі з надання психіатричної допомоги – за місцезнаходженням цього закладу (ст. 295 ЦПК України).
Хто може бути заявником:
Заяву про визнання фізичної особи недієздатною може бути подано членами її сім’ї, близькими родичами, незалежно від їх спільного проживання, органом опіки та піклування, закладом з надання психіатричної допомоги (ч. 3 ст. 296 ЦПК України).
З формулювання частини 3 ст. 296 ЦПК України вбачається, що перелік осіб, які можуть звертатися до суду щодо визнання фізичної особи недієздатною є вичерпним. Тобто звернутися до суду може не кожен, а лише певна, чітко визначена, категорія осіб чи органів.
У заяві про визнання фізичної особи недієздатною мають бути викладені обставини, що свідчать про хронічний, стійкий психічний розлад, внаслідок чого особа не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними (ч. 3 ст. 297 ЦПК України). Ці обставини повинні бути підтверджені відповідними доказами.
Обставини справи, які підлягають доказуванню:
Зважаючи на те, що визнання фізичної особи недієздатною зумовлена наявністю у неї хронічного, стійкого психічного розладу, внаслідок чого вона не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними, саме це повинно бути доведеним у суді з посиланням на відповідні докази, а саме: виписки з історії хвороби психіатричних закладів (амбулаторної картки хворого), довідки про знаходження, перебування на обліку особи у психіатричних лікувальних закладах тощо.
Суд за наявності достатніх даних про психічний розлад здоров’я фізичної особи призначає для встановлення її психічного стану судово-психіатричну експертизу.
На вирішення експертів мають бути поставлені такі питання:
- Чи страждає особа, хронічним стійким психічним розладом, якщо так, то на яке?
- Чи розуміє вона значення своїх дій та чи може керувати ними?
- Чи потребує особа призначення опікуна?
- Чи може особа за станом свого здоров’я з’являтися в судові засідання та давати пояснення по суті даної справи?
У виняткових випадках, коли особа, щодо якої відкрито провадження у справі про визнання її недієздатною, явно ухиляється від проходження експертизи, суд у судовому засіданні за участю лікаря-психіатра може постановити ухвалу про примусове направлення фізичної особи на судово-психіатричну експертизу. (ст. 298 ЦПК України).
Розгляд справи:
Відповідно до ст. 299 ЦПК України справи про визнання фізичної особи недієздатною суд розглядає за участю заявника, особи, щодо якої розглядається справа про визнання її недієздатною, та представника органу опіки та піклування.
З урахуванням стану здоров’я особи, щодо якої розглядається справа про визнання її недієздатною, її участь у розгляді справи може відбуватися у режимі відеоконференції з психіатричного чи іншого лікувального закладу, в якому перебуває така особа, про що суд зазначає в ухвалі про відкриття провадження у справі.
Питання про виклик фізичної особи, щодо якої розглядається справа про визнання її недієздатною, вирішується в кожному випадку судом з урахуванням стану її здоров’я.
Для визначення фактичної можливості такої особи з’явитися в судове засідання, а також про можливість особисто дати пояснення по суті справи у разі необхідності суд може призначити відповідну експертизу.
КЦС ВС вказав наступне: “Європейський суд з прав людини в рішенні від 27 березня 2008 року у справі «Штукатуров проти Росії» (заява No 44009/05) зазначив, що, вирішуючи справу про визнання особи недієздатною виключно на підставі письмових доказів, не побачивши та не почувши особу, суд порушив її право на справедливий судовий розгляд, передбачений ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини й основоположних свобод.
Про необхідність надання доступу до суду навіть особам, які вже визнані недієздатними, відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції наголошується у рішенні ЄСПЛ від 30 травня 2013 року у справі «Наталія Михайленко проти України» (заява No 49069/11)”.
Виходячи з викладеного вище, особі, щодо якої розглядається справа про визнання її недієздатною, за замовчуванням, повинно бути надано можливість брати участь під час розгляду справи.
При цьому суду надано можливість вирішувати це питання, з урахуванням стану її здоров’я.
Відповідно до ст. 40 ЦК України фізична особа визнається недієздатною з моменту набрання законної сили рішенням суду про це.
Якщо від часу виникнення недієздатності залежить визнання недійсним шлюбу, договору або іншого правочину, суд з урахуванням висновку судово-психіатричної експертизи та інших доказів щодо психічного стану особи може визначити у своєму рішенні день, з якого вона визнається недієздатною.
Рішення суду про визнання особи недієздатною може бути оскаржене в апеляційному порядку протягом тридцяти денного строку після його проголошення.
Рішення суду після набрання ним законної сили надсилається судом органу опіки та піклування, органам ведення Державного реєстру виборців за місцем проживання фізичної особи (ч. 5 ст. 300 ЦПК України).
Строк дії рішення про визнання фізичної особи недієздатною визначається судом, але не може перевищувати двох років (ч. 6 ст. 300 ЦПК України).
Клопотання про продовження строку дії рішення про визнання фізичної особи недієздатною має право подати опікун, представник органу опіки та піклування не пізніше ніж за п’ятнадцять днів до закінчення строку, визначеного частиною шостою цієї статті (ч. 7 ст. 300 ЦПК України).
Клопотання про продовження строку дії рішення про визнання фізичної особи недієздатною повинно містити обставини, що свідчать про продовження хронічного, стійкого психічного розладу, внаслідок чого особа продовжує не усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними, підтверджені відповідним висновком судово-психіатричної експертизи (ч. 8 ст. 300 ЦПК України).
Суд зобов’язаний розглянути клопотання про продовження строку дії рішення про визнання фізичної особи недієздатною до закінчення строку його дії в порядку, встановленому статтею 299 цього Кодексу (ч. 9 ст. 300 ЦПК України).
Забезпечення участі органів опіки та піклування при розгляді справи та підготовки ним відповідного подання:
Відповідно до ч. 1 ст. 300 ЦПК України суд, ухвалюючи рішення про визнання фізичної особи недієздатною, встановлює над нею опіку і за поданням органу опіки та піклування призначає їй опікуна.
Отже, дана норма говорить про те, що на момент винесення рішення судом орган опіки та піклування не просто повинен бути залучений у якості третьої особи, а й підготувати відповідне подання про призначення особи опікуна.
Відповідно до ч. 3 ст. 294 ЦПК України справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду.
Отже, зміст заяви про визнання особи недієздатною повинен відповідати статтям 175 та 177 ЦПК.
Так, відповідно до п. 5, п. 8 ч. 3 ст. 175 ЦПК України зміст позовної заяви, з поміж іншого, повинен містити:
1) виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги;
2) зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини.
Перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви.
Згідно з ч. 5 ст. 177 ЦПК України позивач зобов’язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).
Зважаючи на вище викладене, заявник при поданні до суду заяви про визнання особи недієздатною повинен долучити вже готове подання органів опіки та піклування.
Окрім того, в заяві обов’язково необхідно вказати третьою особою відповідний орган опіки та піклування.
А в прохальній частині заяви потрібно зазначити як про необхідність визнання особи недієздатною, так і про встановлення над нею опіки та призначення їй опікуна в особі заявника.
Це пришвидшить сам процес визнання особи недієздатною.
Судові витрати:
Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов’язаних з розглядом справи.
До витрат, пов’язаних з розглядом справи, належать витрати:
1) на професійну правничу допомогу;
2) пов’язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов’язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;
4) пов’язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду (ч. 3 ст. 133 ЦПК України).
Судові витрати, пов’язані з провадженням справи про визнання фізичної особи недієздатною відносяться на рахунок держави.
Суд, установивши, що заявник діяв недобросовісно без достатньої для цього підстави, стягує із заявника всі судові витрати (ч. 2,3 ст. 299 ЦПК України).
Сплата судового збору:
Питання підстав, розміру та порядку сплати судового збору регулюються Законом України “Про судовий збір” № 3674-VI від 8 липня 2011 року.
До вересня 2015 року цей Закон передбачав звільнення заявника від сплати судового збору за подачу заяв про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи.
Проте, 1 вересня 2015 року набув чинності Закон України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сплати судового збору” яким було виключено п. 9 ч. 2 ст. 3 ЗУ “Про судовий збір”, який звільняв заявника від сплати судового збору.
Про вказане вбачається також з ухвали ВСУ від 28 грудня 2019 року у справі № 755/12409/15-ц.
Проте, вже станом 14 грудня 2022 року Верховний Суд України у справі № 637/909/21 зробив висновок про те, що сплата судового збору за подання заяви про визнання особи недієздатною стягуватись не повинна, а ухвала про повернення заяви через несплату судового збору є порушенням права заявника на доступ до правосуддя, зважаючи на таке:
“Відповідно до частини другої статті 299 ЦПК України судові витрати, пов`язані з провадженням справи про визнання фізичної особи недієздатною або обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, відносяться на рахунок держави.
Наведене правило є спеціальним під час визначення того, чи повинен заявник під час звернення до суду з такими заявами сплачувати судовий збір.
За загальними правилами частини першої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.
Згідно з частиною третьою статті 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що викладене у частині другій статті 299 ЦПК України правило потребує свого системного тлумачення. Це викликане тим, що, з одного боку, за визначенням до складу судових витрат входить за частиною першою статті 133 ЦПК України і судовий збір, з іншого – у справах про визнання особи недієздатною покладаються на рахунок держави саме судові витрати, пов`язані з провадженням у справі, коли перелік витрат, пов`язаних з розглядом справи закріплений у частині третій статті 133 ЦПК України.
У застосуванні частини другої статті 299 ЦПК України Верховний Суд використовує розширене її тлумачення, що відповідатиме сенсу тих правил, що визначені у цитованих статтях цього Кодексу. У такому тлумаченні Верховний Суд виходить з міркувань забезпечити узгодження між правилами, викладеними у частині другій статті 299 ЦПК України, та іншими правилами, що викладені у частинах першій та третій статті 133 ЦПК України.
Отже, здійснюючи розширене тлумачення застосування частини другої статті 299 ЦПК України, Верховний Суд дійшов переконання, що на рахунок держави у справах окремого провадження про визнання фізичної особи недієздатною відносяться усі судові витрати – як судовий збір, так і витрати, пов`язані з розглядом справи, що узгоджується з правилом частини першої статті 133 ЦПК України.
У такому тлумаченні змісту частини другої статті 299 ЦПК України Верховний Суд враховує, що частина третя статті 133 ЦПК України містить перелік виключно витрат, пов`язаних з розглядом справи, натомість у частині другій статті 299 ЦПК України йдеться саме про судові витрати, до складу яких, окрім витрат на правову допомогу, належить також судовий збір.
Верховний Суд врахував, що заявник, зважаючи на викладення та зміст норми права, сформульованої у частині другій статті 299 ЦПК України, вправі очікувати застосування її у системному зв`язку з правилами частини першої статті 133 ЦПК України. Застосування частини другої статті 299 ЦПК України у зв`язку з правилами лише частини третьої статті 133 ЦПК України призводитиме до необґрунтованого звуженого тлумачення процесуальних прав заявника та, відповідно, до неправомірного обмеження її прав на доступ до суду.
Той факт, що з 01 вересня 2015 року набрав чинності Закону України від 22 травня 2015 року № 484-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сплати судового збору», яким виключено пункт 9 частини другої статті 3 Закону України «Про судовий збір», згідно з яким судовий збір не справлявся за подання до суду заяви про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи, не може бути підставою для стягнення із заявника судового збору за подання заяви про визнання особи недієздатною у разі, якщо таке правило перебачено ЦПК України, а саме у частині другій статті 299 цього Кодексу.
Враховуючи, що частина друга статті 299 ЦПК України містить правило, що судові витрати, пов`язані з провадженням справи про визнання фізичної особи недієздатною або обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, відносяться на рахунок держави, з урахуванням наведених міркувань, Верховний Суд зробив висновок, що заявник звільнена від сплати судового збору за подання заяви про визнання особи недієздатною, оскільки судовий збір є складовою судових витрат. Відмінне від наведеного розуміння частини другої статті 299 ЦПК України призведе до порушення права заявника на доступ до правосуддя, доступ до суду, що є неприпустимим.
Детальніше з постановою ВСУ можна ознайомитись за посиланням: https://reyestr.court.gov.ua/Review/108025974
Щодо оплати судово-психіатричної експертизи:
Відповідно до ч. 10 ст. 139 ЦПК України якщо у справах окремого провадження виклик свідків, призначення експертизи, залучення спеціалістів здійснюються за ініціативою суду, а також у випадках звільнення від сплати судового збору або зменшення його розміру, відповідні витрати відшкодовуються за рахунок державного бюджету.
Як зазначалося вище, відповідно до ч. 2 ст. 299 ЦПК України судові витрати, пов’язані з провадженням справи про визнання фізичної особи недієздатною або обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, відносяться на рахунок держави.
З викладеного вище вбачається, що за загальним правилом сторони несуть витрати на оплату судово-психіатричної експертизи, в тих випадках, коли така експертиза відбувається за їхньою ініціативою.
В тому ж разі, коли така експертиза відбувається за ініціативою суду — ці витрати відшкодовуються за рахунок держави.
Отже, при поданні заяви про визнання особи недієздатною в ній необхідно, посилаючись на ч. 1 ст. 298, ч. 2 ст. 299 ЦПК України, звернути увагу та на обов’язковість призначення судово-психіатричної експертизи та обґрунтувати перед судом те, що заявник звільняється від сплати за проведення експертизи, а отже, такі витрати необхідно віднести на рахунок держави.
На час проведення відповідної експертизи провадження у справі зупиняється.
Наслідки визнання фізичної особи недієздатною:
Відповідно до ст. 41 ЦК України над недієздатною фізичною особою встановлюється опіка.
- Недієздатна фізична особа не має права вчиняти будь-якого правочину.
- Правочини від імені недієздатної фізичної особи та в її інтересах вчиняє її опікун.
- Відповідальність за шкоду, завдану недієздатною фізичною особою, несе її опікун (стаття 1184 цього Кодексу).
Скасування рішення суду про визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи:
Скасування рішення суду про визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи, яка була визнана недієздатною, в разі її видужання або значного поліпшення її психічного стану здійснюється за рішенням суду на підставі відповідного висновку судово-психіатричної експертизи за заявою опікуна, членів сім’ї, органу опіки та піклування або самої особи, визнаної недієздатною (ч. 4 ст. 300 ЦПК України).
Тобто, висновок судово-психіатричної експертизи якою було встановлення значне поліпшення стану психічного здоров’я або ж навіть повне видужання фізичної особи, яку було визнано недієздатною, є єдиною підставою для подання заяви про скасування відповідного рішення.
Про це саме говорить і п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 28 березня 1972 року № 3 «Про судову практику в справах про визнання громадянина обмежено дієздатним чи недієздатним» в справах про поновлення дієздатності є обов`язковим проведення судово-психіатричної експертизи, яка призначається за ухвалою судді.
Читайте також на тему щодо встановлення фактів, що мають юридичне значення Правову позицію Верховного суду України https://legalassistance.com.ua/2022/10/praktyka_vsu/
Читайте також в соціальних мережах