Не можна карати за умисне вбивство з хуліганських мотивів особу у стані неосудності.

Враховуючи, що стан неосудності пов’язаний з відсутністю в особи інтелектуальної та вольової ознак, з ним несумісні наявність у свідомості особи чітко сформованих мети й мотиву як ознак суб’єктивної сторони злочину, тому встановлення будь-якої форми вини (умислу чи необережності) в діях неосудної особи об’єктивно є неможливим. Юридична оцінка суспільно небезпечному діянню в такому випадку повинна надаватися з огляду на фактичні обставини скоєного та наслідки, що настали.

Відповідне положення міститься у постанові ККС ВС від 19 листопада № 130/2612/17.

Колегія суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду розглянула касаційні скарги захисника особи та прокурора на ухвалу апеляційного суду, якою була залишена без змін ухвала місцевого суду про застосування до особи примусових заходів медичного характеру у виді госпіталізації до психіатричного закладу із суворим наглядом за вчинення нею суспільно небезпечного діяння, що містить ознаки злочину, передбаченого ч. 3 ст. 15, п. 7 ч. 2 ст. 115 КК (незакінчений замах на умисне вбивство з хуліганських мотивів).

У касаційній скарзі захисник зазначив, зокрема, що у вчиненому особою діянні відсутні ознаки згаданого злочину, оскільки предмет, яким потерпілому спричинено тілесне ушкодження, не мав значної вражаючої здатності, при цьому особа перебувала у стані неосудності, що виключає наявність у її діях умислу на вбивство з хуліганських мотивів. У касаційній скарзі прокурор вказав, що вчинення особою суспільно небезпечного діяння у стані неосудності є несумісним із встановленням суб’єктивної сторони складу злочину.

Колегія суддів КУС ВС не погодилася з висновками місцевого та апеляційного судів у частині юридичної оцінки вчиненого особою діяння з огляду на таке.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що в особи було встановлено наявність як медичного критерію (хронічне психічне захворювання у виді шизофренії, параноїдної), так і інтелектуальної й вольової ознак юридичного критерію (нездатність розуміти свої дії та керувати ними) неосудності. Зважаючи на вказані обставини, суд першої інстанції дійшов висновку про вчинення особою суспільно небезпечного діяння у стані неосудності та, як наслідок, необхідність застосування щодо неї примусових заходів медичного характеру.

Водночас за умови перебування особи у стані неосудності юридична оцінка вчиненого ним суспільно небезпечного діяння за ознаками злочину, передбаченого ч. 3 ст. 15, п. 7 ч. 2 ст. 115 КК, є неправильною.

Згідно з приписами ст. 15 КК замах на злочин може бути вчинено лише з прямим умислом, коли особа усвідомлює суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачає його суспільно небезпечні наслідки і бажає їх настання.

Враховуючи, що стан неосудності пов’язаний з відсутністю в особи інтелектуальної та вольової ознак, з ним несумісні наявність у свідомості особи чітко сформованих мети й мотиву як ознак суб’єктивної сторони злочину, тому встановлення будь-якої форми вини (умислу чи необережності) в діях неосудної особи об’єктивно є неможливим. Юридична оцінка суспільно небезпечному діянню в такому випадку повинна надаватися з огляду на фактичні обставини скоєного та наслідки, що настали.

Всупереч викладеному місцевий суд, встановивши, що суспільно небезпечне діяння особи було вчинено у стані неосудності, вказав в ухвалі про наявність умислу на скоєння вбивства з хуліганських мотивів і надав оцінку вчиненому за ознаками злочину, передбаченого ч. 3 ст. 15, п. 7 ч. 2 ст. 115 КК, у зв’язку з чим допустив неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність. На ці порушення захисник прямо послався у своїй апеляційній скарзі, проте вони залишилися без уваги суду апеляційної інстанції.

Від тяжкості вчиненого у стані неосудності суспільно небезпечного діяння (юридичної оцінки) залежить вид примусових заходів медичного характеру, що можуть бути застосовані. Втім, касаційний суд у силу своїх повноважень позбавлений можливості самостійно усунути допущені судами нижчих інстанцій порушення.

ККС ВС скасував ухвалу апеляційного суду і призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції. При цьому вказав, що під час нового розгляду потрібно врахувати вищенаведене, ретельно перевірити доводи апеляційної скарги, за необхідності й наявності відповідних підстав повторно дослідити обставини кримінального провадження та ухвалити судове рішення, яке б відповідало вимогам ст. 370 КПК.

Leave a Comment